Живописець

Живописець https://www.youtube.com/watch?v=lzpEr0cjaow
Загальні поняття:

Живо́писець - фахівець, який працює в різних видах образотворчого мистецтва, передає зорові образи нанесенням фарб на тверді, гнучкі або тканеві поверхні, створюючи твори мистецтва.

Характер роботи:

Живописець – творча та популярна професія, яка вимагає від майстра вміння володіти всіма видами живопису (іконопис, портрет, натюрморт, пейзаж) та техніками, починаючи процес від ескізу та завершуючи творчою роботою. Самостійно виконуючи всі підготовчі та завершальні етапи, дотримуючись встановленої технології.

Умови роботи:

Живописцями можуть працювати як жінки, так і чоловіки різного віку.
Живописець працює акварельними, гуашевими, темперними або олійними фарбами в приміщеннях, які обладнані сидячими або стоячими мольбертами, оснащені відповідним освітленням, або на природі.

Ринок праці:

Попит на живописців на сучасному ринку праці є високим.
Як працівники живописці працюють в художніх комбінатах, підприємствах, салонах, в приватних фірмах, як викладачі та майстри виробничого навчання з професії – в навчальних закладах.
Сьогодні живописець не залишиться без роботи, оскільки будуються нові храми, оселі, школи та дитячі садки і є багато охочих надати внутрішній частині будівель довершеного вигляду завдяки творчим живописним роботам.

Медичні обмеження:

Живописцем може працювати практично будь-яка здорова людина, але недоцільно опанувати цю професію людям, які мають певні протипоказання.
Медичні протипоказання:
• Захворювання органів зору, зорові розлади (дальтонізм, зниження гостроти зору)
• Захворювання хребта (сколіоз та ін.)
• Захворювання опорно-рухового апарату
• Психофізіологічні захворювання; епілепсія; органічне ураження центральної нервової системи
• Захворювання легень
• Захворювання шкіри
Робота живописця потребує та вимагає
- навантаження на очі;
- відчуття кольору і гармонії, перспективи.
- сидячої або нахиленої пози протягом тривалого часу
- напруженої роботи руками, особливо кистей рук;
- сидячої або нахиленої пози протягом тривалого часу
- розвитку та концентрації уваги;
- посидючості (малорухомої пози) протягом тривалого часу;
- емоційної стійкості
- роботи в умовах запаху олійних фарб
- постійних фізичних контактів із фабами, розчинниками

Вимоги до індивідуально-психологічних особливостей:

Кожна професія висуває певні вимоги до індивідуально-психологічних якостей людини. Професія живописця також передбачає певні риси характеру та якості, нахили, вміння: потрібно постійно думати, аналізувати, співставляти, порівнювати, мати добру уяву, не боятись експериментувати, бути творчим, наполегливим, посидючим, терпеливим.
«…Малювання не тільки розвага, вона така ж сувора і, головне, точна наука, як математика. Тут є свої непорушні закони, стрункі і прекрасні, які треба вивчати… » (П.П. Чистяков).

Перспективи розвитку:

Навчаючись  професії «Живописець» учні набувають фахових знань, умінь і навичок, готуються застосовувати їх у своїй подальшій професійній діяльності.
Під час проходження виробничої практики у художніх комбінатах, приватних підприємствах художнього профілю вдосконалюють свою професійну майстерність, набувають нових знань та навичок. Крім того, під час практики роботодавці мають нагоду оцінити професійний рівень молодих фахівців і запропонувати їм по закінченні навчання робочі місця.

Галузь економіки:

Виробництво художніх виробів

Чим художник корисний суспільству :

Художник створює картини, які виставляють до музею. Люди, відвідуючи їх, отримують естетичне задоволення, полотна дозволяють по-іншому глянути світ, людей, предмети. Завдяки художникам портретистам до наших днів збереглися дані про відомих людей, про те, як вони виглядали, особливості характеру. Є художники-ілюстратори, які малюють мультфільми. Цей жанр несе як розважальний, і повчальний сенс. Багато художників займаються ілюстраціями книг. Це робить процес читання цікавішим, що особливо важливо для маленьких дітей. Картинами люди прикрашають житло, офіси, громадські будинки, роблять їх привабливішими, створюють особливу атмосферу. Самі будівлі, зокрема храми, розписані художниками. За допомогою муралів – малюнків на будинках можна надати абсолютно нового вигляду будівлі, донести якусь ідею. Багато художників мають свою театральну студію, де навчають дітей та дорослих малюванню, вчать їх творити. Це допомагає людям розвивати уяву, дітям – посидючість, дорослим – відволікатися від багатьох проблем – ось чим робота людей цієї професії корисна суспільству . Художники можуть бути лікарями, вони лікують людей із багатьма хворобами саме творчістю. Існує навіть цілий напрямок – арт-терапія, вона неможлива без художників. Є художники, які орієнтовані більше на створення ескізів, дизайн: меблів, одягу, ландшафту, будівель та споруд. Вони допомагають зробити речі та предмети прекраснішими. Чимало художників — представників унікальної техніки, яка є спадщиною, важливим культурним значенням. Наприклад, Петриківський розпис, Хохломський розпис. Художник може написати портрет людини, у тому числі сімейний, який потім допоможе дітям та онукам, правнукам краще знати свій рід. Вироби, прикрашені художниками – це чудовий подарунок: картина, посуд, прикраса, скринька і т.д. Отже, митці допомагають дарувати людям радість! Ось така користь від художників

Коротка історія професії:

Розвиток образотворчого мистецтва, яке нероздільно пов’язане з професією живописець, в Україні веде відлік із прадавніх часів. Знахідки археологів, зокрема, періоду трипільської та скіфської культур, вирізняються майстерною технікою виконання і засвідчують високий мистецький рівень живописців того періоду. Про що свідчать іконописні роботи, такі як Богоматір Оранта (мозаїчний образ з собору Київської Софії).
Пізніше дійшли до нас зразки мистецтва Київської Русі, яке розвивалося в загальному руслі середньовічної європейської культури і було пов'язане з церквою і християнською вірою. Провідні жанри образотворчого мистецтва, в яких працювали живописці Києво-Руської держави — мозаїка, фреска, іконопис і книжкова мініатюра.
Цілий світ давньоруського мистецтва в єдиному ансамблі архітектури, живопису і декоративно-прикладного мистецтва дійшов до нас у київському Софійському соборі, який зберіг єдині в усій Європі зразки світського монументального живопису 11 століття.
У Петербурзькій академії мистецтв (1764 – 1789), працювали та закладали фундамент російської академічної школи Дмитро Левицький, Володимир Боровиковський. Академія виховала також багато українських живописців: Т. Шевченко, В. Орловський, М. та О. Мурашки, С. Васильківський, М. Пимоненко, М. Самокиш, Ф. Кричевський, К. Трохименко та ін.
До 17 століття головними художніми творами в Україні залишалися ікони. Перехідну роль між іконописом і світським портретним живописом займали так звані парсуни — портрети, виконані прийомами іконописної техніки.
У XVII-XVIII ст. важливу роль у розвитку національного художнього мистецтва відігравали мистецька школа при Києво-Печерській лаврі та Києво-Могилянська академія. Визначним мистецьким осередком у Харкові були «додаткові класи» при Харківському колегіумі, які фактично були справжньою академією мистецтва живописців.
Розквіт світського портретного живопису припадає на другу половину XVIII століття. Саме тоді багато талановитої української молоді навчалося та працювало в Петербурзькій академії мистецтв. Найвідоміші живописці Росії того часу Дмитро Левицький — родом з Києва, Володимир Боровиковський — із Миргорода. Українцями були творець історичного жанру російського академічного мистецтва Антон Лосенко (уродженець Глухова).
Творчість живописця Д.Левицького підняла портретне мистецтво Російськоі імперії до рівня західноєвропейських митців. Його портрети шляхетних смолянок стали унікальною серією портретів всього 18 століття, як і прижиттєвий портрет філософа Дені Дідро.
Хоча у XIX столітті головним центром освіти в Російській імперії і далі була Академія мистецтв у Петербурзі, багатьох художників-живописців приваблює Україна — «нова Італія», як її тоді називали.
Перехід до реалізму ініціював учень Боровиковського, українець з грецьким корінням з Ніжина Олекса Венеціанов (1779 — 1847). Він мав у своїй майстерні у Петербурзької академії мистецтв значну групу учнів. Але авторитет та блискуча художня манера Карла Брюллова вразила учнів Венеціанова більше й вони перейшли до модного метра. Серед учнів Брюллова були й останні українські майстри класичного малярства — Іван Сошенко, Тарас Шевченко. Творчість останнього охопила декілька галузей малярства: портретну, жанрову, пейзажну, релігійну.
Шевченко уникав великих академічних полотен, а його творчість найкраще виявлялася у невеликих інтимних речах. Правда, він не уникав і більших образів олійними фарбами (наприклад, «Катерина»), особливу ж малярську славу йому здобули портрети — елегантні жіночі, індивідуальні чоловічі. У романтичних картинах «Селянська родина», «Циганка-ворожка» та інших уже помітний відхід від чистого академізму.
Інший представник класицизму, російський художник Василь Тропінін говорив, що Україна замінила йому Академію.
Тісно пов'язаною з Україною була доля художника-мариніста Івана Айвазовського, який значну частину життя провів у рідній Феодосії і заповів цьому місту свою картинну галерею.
Новаторською для пейзажу стала творчість Архипа Куїнджі.
Головна тенденція образотворчого мистецтва другої половини 19 століття — рух до реалізму — головна тенденція творчих зусиль членів Товариства пересувних художніх виставок. Найзнаменитіший живописний портрет Тараса Шевченка написано ініціатором створення та ідейним керівником товариства передвижників українцем з Острогорського на Слобожанщині Іваном Крамським. Багато видатних художників-передвижників були також родом з України: Олександр Литовченко (з Кременчука), Микола Ярошенко (з Полтави), а Микола Ге довгі роки жив на хуторі поблизу Харкова.
Родом з-під Чугуєва був художник-реаліст Ілля Рєпін.
Видатним майстром побутового жанру був Микола Пимоненко. Пимоненко — автор близько 715 картин і малюнків. Він один з перших у вітчизняному малярстві поєднав побутовий жанр і поетичний український пейзаж, заснував у Києві художню школу.
«Шукачем сонця» називали Володимира Орловського, одного з засновників нового українського реалістичного пейзажу. Найкращим українським портретистом кінця 19 — початку 20 століть вважається Олександр Мурашко — учень Іллі Рєпіна, автор уславленої «Каруселі», «Дівчини в червоному капелюшку», «Старого вчителя», «Парижанок біля кафе».
Поєднання мистецтва з усвідомленням національної ідеї вперше відбувається в творчості Сергія Васильківського.
Трохи пізніше, ніж в Західній Європі в Україні на межі століть з'являються художники-імпресіоністи, які прагнуть передати у творах витончене відтворення особистісних вражень та спостережень. Яскравим представником цієї генерації живописців був Микола Бурачек, відомий картинами Дніпра та Києва.
Довгі роки мешкала під Харковом жінка-маляр Зінаїда Серебрякова (1884-1967), багато творів якої присвячено українському селу та темам Сходу. Вона також належить до вітчизняних імпресіоністів.
Розвиток живопису в Україні у післяреволюційні роки на початку 20 століття проходив у боротьбі художніх течій і напрямів. Поряд з тими, хто стояв на позиціях традиційного реалізму, творили прихильники футуризму, формалізму (наприклад, розписи Василя Єрмилова Харківського партійного клубу). Крім масових агітаційних форм образотворчого мистецтва, помітного прогресу досяг живопис.
Добре відомі твори Миколи Самокиша на українську історичну тематику: «В'їзд Богдана Хмельницького до Києва 1648» (1929), «Битва під Жовтими Водами», «Абордаж турецької галери запорожцями» (1930) та ін.
Київський художній інститут (нині Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури) став справжнім центром авангардного образотворчого мистецтва. Сюди в цей час повертається всесвітньовідомий Казимір Малевич — засновник абстрактного супрематизму, в якому зображення складалося зі сполучень найпростіших геометричних фігур. Значний вплив на творчість Малевича, за його власними словами, справили культура і побут українського села, але він пішов далі від мистецтва села.
Яскравою сторінкою став український авангард початку 20 століття, представлений іменами художників Олександра Богомазова, Михайла Бойчука, Анатолія Петрицького та ін. Михайло Бойчук започаткував новий напрям монументального мистецтва 20 століття — неовізантизм, поклавши в його основу органічне поєднання традицій давньоруського іконопису з конструктивними особливостями візантійського живопису.
Український живопис 60—80 років 20 століття, характеризувався насадженням народницького академічного стилю 19 століття, пропагандизмом і догматичністю. У цей період творили такі видатні художники-живописці як Олексій Шовкуненко, Тетяна Яблонська, Садовського Віталія, Михайло Дерегус, Василь Касіян.
Поряд із канонічним та академічним малярством ще з княжих часів в Україні розвивається унікальний жанр «народної картини». Образи «Козака Мамая» та «Козака з бандурою» стали знаковими для українського мистецтва. Як елемент народного побуту, ці картини стали відображенням характеру та світогляду простого українського народу.
20 століття подарувало ціле гроно талановитих майстрів народного живопису, які у своїй творчості розвивають барвисті й фантастичні образи, породжені уявою та реалізовані за законами стилістики народного малярства 18—19 століть і українського декоративного розпису. Це Ганна Собачко-Шостак, Параска Власенко, Наталя Вовк, Параска Хома, Марія Приймаченко, Никифор Дровняк, Катерина Білокур, Іван Сколоздря та ін.